Депресія – одна на двох. Як подолати?

20 October, 2023

Вже багато років я допомагаю людям позбутися тривоги і депресії.

І ось що часто говорять люди в мене на консультації: «мені важко», «жити не хочеться», «навіщо жити?». Такі думки часто супроводжують перепади настрою, сум, туга, сльози, що підступають. У багатьох людей – відчуття тяжкості в тілі, складно почати щось робити, складно взагалі рухатися; як правило, у людини в депресії знижена активність. Часто змінені в бік депресії і думки, і емоції, і дії.

Люди в депресії стають заручниками уявної «каруселі»: вони думають: «Та навіщо все, який у цьому сенс?», «Навіщо щось робити, якщо однаково нічого не вийде?» ⇒ такі думки спричиняють зниження настрою, відчуття смутку, розпачу ⇒ ці емоції спричиняють важкість у тілі та зниження активності ==> з’являються думки «я знову нічого не зробила, що планувала» ==> відчуття провини ==> далі здогадалися? ==> ще більше знижується настрій…

Така «карусель» крутиться в голові багато часу, інколи цілими днями, і призводить до погіршення стану людини та ускладнення ситуації: можуть з’являтися проблеми з навчанням, заробітком, стосунками з близькими, у кожного по-своєму.

Зрозуміло, що з такої каруселі чим швидше злізти, тим краще. І найзручніше це зробити за допомогою впливу на всі сторони:

-поміняти думки на більш об’єктивні – це можна зробити за допомогою когнітивно-поведінкової психотерапії. У КПТ розроблені методи для лікування депресії з доведеною ефективністю;

-освоїти техніки релаксації, щоб зменшити силу негативних емоцій, наблизитися до спокою;

-підвищити свою активність. Почати робити щодня трохи більше, ніж учора. Наприклад: якщо людина до початку лікування ходила тільки в магазин за 500 м – значить, можна додати невелику прогулянку на 10-20 хвилин. Якщо є прогулянки – можна трохи збільшити дистанцію і швидкість руху. Тоді в голові почне вироблятися більше потрібних речовин: серотоніну, дофаміну, ендорфінів та інших потрібних гормонів.

Звісно, на цьому шляху буде дуже корисною допомога людей, які вас підтримують, допомагають війти в гарний стан.

Що ж відбувається, якщо людина живе не одна, а з тим, хто теж страждає на депресію?

Припустимо, є «дочка» – клієнтка, дівчина 20-30 років, і її «мати», жінка 45-60 років. І в обох депресія. Дівчина це усвідомила після читання матеріалів в інтернеті і звернулася до фахівця. І сказала матері, що, давай, ти теж сходи.

Я помітила таку річ: люди 20-30 років легко приходять на психотерапію, легко в ній рухаються, і в багатьох випадках вільно говорять про це своїм знайомим і пишуть у мережі. А от люди, старші за 40, з такими ж проблемами – до психотерапевта доходять значно рідше.

З чим це може бути пов’язано – може бути кілька причин. Одна з них – це те, що на пострадянському просторі, особливо серед старшого покоління, до сих пір існує стигматизація людей з психо-проблемами. Інша – страх перед психіатрією. Це ідеї на кшталт: «запроторять у психлікарню», «поставлять на облік», позбавлять і того, що є, «соромно перед людьми», «якщо я сильна, я маю справлятися сама», «залікують, перетворять на овоч».

Точно можу сказати, що зараз ці уявлення не мають жодного стосунку до реальності, бо в законі про психіатричну допомогу від 1993 року прописана повага до людей із психіатричними захворюваннями, умови госпіталізації стали істотно кращими, ніж раніше, з’явилося багато ефективних препаратів, але у багатьох людей в головах продовжують жити старі уявлення.

Що переживає дочка поруч із депресивною матір’ю?

Крім звичайних депресивних думок про свою безпорадність, про безнадійність і звичайної «депресивної каруселі», у неї є думки на кшталт «Я маю спілкуватися з матір’ю, я маю робити її життя кращим».

Як правило, донька усвідомлює погіршення свого стану після спілкування з матір’ю. І на запитання психотерапевта: «А скільки ви хотіли б із нею спілкуватися, щоб вам було комфортно?» відповідає: «Ну це ж мама, як я можу з нею не розмовляти? Їй і так важко, вона і так страждає від самотності, а що буде, якщо я перестану з нею спілкуватися?».

Далі донька займається своїми справами, спілкується з друзями, займається фізкультурою – і її стан покращується, з’являється бадьорість. А потім приходить додому і «я як побачу, що вона знову плакала, у мене всередині все обривається!»

Чому «обривається», добре пояснює відкритий нещодавно феномен «дзеркальних нейронів». У людей і у мавп у голові групи нейронів активізуються в той момент, коли ми бачимо, що наш близький щось робить, причому це ті самі нейрони, які активні і у нього. Будь-яке переживання, зокрема страху або відчаю, з типовими позами і мімікою, проявляється в активності особливих груп нейронів.

І в доньки, коли вона дивиться на сумну, заплакану матір, вмикаються ті самі групи нейронів, що й у матері. Справу зроблено, «все обривається».

У схематерапії, якою я займаюся, це описують як схему «сплутаності» – людина не розрізняє, які почуття та інтереси її, а які – ні.

Крім цього, багато матерів часто розповідають своїм дочкам, «як їм важко», «яке безнадійне і безпросвітне життя», як «все погано і буде ще гірше». І ідеями песимізму в них пронизані майже всі обговорення. Наприклад, донька каже: «поїду на вихідні на дачу до друзів», а мати їй: «намочиш ноги, застудишся, вкусить кліщ» тощо, замість того, щоб порадіти, що донька відпочине й поспілкується з хорошими людьми.

Це все старші родички кажуть зі свого життєвого досвіду: з економічних проблем 90-х років, з досвіду своїх поганих стосунків із чоловіками… а донька слухає і вбирає.

І при цьому, що більше донька співчуває матері, то яскравіше чужий важкий досвід прописується в неї в нейронних мережах. Так почуття і думки двох жінок «сплітаються» в один клубок.

І далі донька дивиться на життя через ці враження (схеми), отримані від матері. При тому, що вона сама може жити об’єктивно благополучно: гарна освіта, достатні доходи, друзі, різні можливості…

І далі в доньки можуть бути думки «раз мама в депресії, значить, я щось роблю не так», “якби я більше з нею спілкувалася, вона не була б такою самотньою, їй було б краще», «раз їй погано, значить, я недостатньо для неї роблю! Значить, я погана…»

Такі думки викликають сильне почуття провини, а отже, і посилюють депресію в доньки. Можливо, у матері є свої «петлі» – «я нещасна і донька моя така сама, раз вона заміж не вийшла, значить, я її не так виховала» – тут я швидше фантазую, тому що матері приходять рідше.

І виходить, що дочка за спроби вийти з депресії, стати активнішою, більше бути поза домом, спілкуватися з друзями, віддалитися від матері, відчуває сильну провину і … її депресія може поглибитися. І з таким почуттям провини і переконаннями, які його створюють, ми працюємо дуже уважно й детально. І ретельно розплутуємо, де думки і почуття «дочки», а де – «матері».

Що ж робити?

Я зараз розглядаю лайт-варіант, коли мати не намагається маніпулювати донькою, не нав’язує їй ідеї на кшталт: «Ти бездарна, кому ти потрібна така, хто на тебе взагалі подивиться…» або «хто тебе любитиме, крім матері…» За таких послань є спеціальні техніки для виходу із ситуації емоційного насильства.

Взагалі ця штука називається співзалежністю, або схемою сплутаності, і про неї докладно написано в книжках. Тут я показую найперші, найпростіші кроки для вирішення проблеми.

 Усвідомити, що ваша мати – доросла жінка. Вона сама відповідає за своє життя і за свій емоційний стан. Ви не можете її змусити робити те, що ви хочете, а вона не хоче. Це негуманно і нешанобливо.

Усвідомити, що у матері (або іншого родича) є свій особливий психологічний стан, можливо, депресія. Ви не можете поставити їй діагноз, тому що :

  1. ви не психіатр;
  2. навіть якщо ви психіатр або клінічний психолог, і ви бачите прояви депресії у родички, то ви не можете її лікувати. Навіть психіатри з великим досвідом не лікують своїх родичів самостійно, як і хірурги – не оперують, а звертаються до того колеги, якому довіряють.

Ви можете запропонувати їй сходити на консультацію до психіатра або психотерапевта, безоплатно в ПНД або платно в приватну клініку. На облік із депресією не ставлять. Ви можете також запропонувати близькій людині літературу за темою.

Якщо людина говорить про суїцид або щось робить у той бік – набирайте 03. Приїдуть фахівці і розберуться. Якщо виявиться, що приводу для госпіталізації немає – то вам не дорікнуть ні в чому. Нехай краще “Швидка допомога «проїдеться туди-сюди» 1 раз, ніж потім, якщо трапиться непоправне, кусати лікті.

Не чекайте, що ситуація зміниться миттєво. Не ставте свій стан у залежність від того, що в ній відбувається. Залишайтеся в спілкуванні з матір’ю в позиції «незалежного експерта» – про це напишу окремо.

І все.

Ви не можете суттєво змінити ситуацію. Ви не несете відповідальності за її стан. Займіться вашим власним життям. Є ймовірність, що мати, побачивши поліпшення стану доньки, теж збільшить свою активність і підбадьориться. Але сильно розраховувати на це не варто, інакше це все та ж співзалежність і схема сплутаності.

У разі припинення співзалежності мати може рухатися в той бік, який їй цікавіший.

Можливо, вона почне більше спілкуватися, згадає старих знайомих, піде тусити, створить стосунки з приємною їй людиною, вивчить мову, змінить роботу, почне подорожувати – це я пишу з досвіду спілкування з різними людьми, такі речі бувають не тільки в 40, а й у 60, і у 80. І це буде її власне життя, створене нею самою, як дорослою розумною людиною.

А у вас – ваше власне життя.

Можливо, що у матері або в іншого родича не депресія, а інший нездоровий стан – то це теж до профільного фахівця, у разі зловживання алкоголем – до психіатра-нарколога.

Може бути ситуація, коли маячні ідеї створює одна людина, а її близький ними захоплюється до втрати розумного погляду на життя, так званий індукований психоз. Це особливий стан, про нього напишу окремо. Як правило, він минає сам, коли людина перестає спілкуватися з індуктором. Ця стаття написана за матеріалами десятків консультацій. Якщо ви впізнали в статті себе, то ви у великій компанії. Будь-який збіг з реальними людьми і подіями є випадковим.

  • Ірина Масленнікова

    Автор

    Ірина Масленнікова

    Когнітивно-поведінковий психотерапевт. Спеціалізується на роботі з травмою, тривогою, панічними атаками, депресією, ПТСР, розладами особистості, конфліктами у відносинах із близькими, надмірними почуттями сорому та провини. Допомагає налагодити стосунки із собою та з іншими людьми.

    Прочитати інші статті #Ірини Масленникової

Про нас

Freemynd Це прості та доступні інструменти життєздатності та психологічна підтримка тих, хто живе складними змінами.

Простір підтримки та спілкування

Приєднуйся до унікальної закритої групи у Facebook

Останні дописи