IKEA, тлін, смерть: як будувати стосунки з тими, хто уникає?

15 Березень, 2024
Вже не перший тиждень у нашій групі “Дбайливо про складне”, то спалахуючи, то завмираючи, горять багаття “як зробити, щоб ті, хто уникає, не уникали”, “як перестати тривожитися”. Класика: один чекає біля телефону, переживає, липне, вимагає почуттів – другий зачиняється, мовчить, віддаляється. Перший божеволіє і з’ясовує стосунки, другий закочує очі і відсувається ще далі, і так по колу, по колу, по колу.

Частіше тривожний тип буає у жінок, уникаючий – у чоловіків, але не завжди, звісно. Я, наприклад, – той, хто уникає: у близькі стосунки заходжу довго, складно, обережно, тригерюсь там через усе, постійно намагаюся відпихнутися ногами і втекти, тому що далі – “а з ким ти йдеш?”, спільний туалет, ікея, тлін, смерть”.

Жахливо тригерять, хочеться втекти:

  • Великі почуття відразу, лякаючий натиск почуттів, романтики, очікувань, обіцянок, клятв.
  • Тривога за стосунки (“а що ти не пишеш?”, “а я тебе нічим не образив?”) – ось цей фокус тривожної уваги на мені, ніби я метелик під лупою, якого треба приколоти шпилькою – “ти сумна”, “у нас усе добре?”. Постійний аналіз мене з точки зору моїх почуттів, вигляду, частоти контакту.
  • З’ясовування стосунків!!! ААААААА!!!
  • Перехід на “ми” занадто швидко. Влізання в моє життя занадто швидко – де відчувається обережне втирання в моє коло спілкування під виглядом допомоги або участі. На кшталт “давай допоможу”, щоб познайомитися з моїм колом “типу випадково”. Активні пропозиції раптом зайнятися моєю машиною, будинком, купівлею чогось. Коли запам’ятовують, що я сказала, і вже “я знайшов нам поїздку, ти казала, що тобі подобається”. Відчуваю, що я під ковпаком стеження.
  • Будь-які, навіть мінімальні форми ревнощів або контролю. Коли під виглядом “я за тебе переживаю” йде контроль. “А з ким ти йдеш?”, спільний туалет, ікея, тлін, смерть.
  • Коли починають жити моїм життям, захоплюватися моїми захопленнями – наче намагаються залізти в кожну мою шухляду з білизною, щоб нічого мого не залишилося.
  • Коли погоджуються на те, що не подобається, заради мене. Начебто немає свого стрижня і почуття гідності.
  • Коли майбутнє визначено.

Як пройти по цьому лезу? Як я при цьому іноді все ж таки вступаю в близькі стосунки? Насамперед, коли на тому боці не тривожний, а спокійний, окремий дорослий, і він не “втрачає мене”, якщо я не відповідаю одразу або хочу помовчати. Але здебільшого, я поводжуся як вуличний травмований кіт, якому потрібно:

  • завжди залишати двері відчиненими і давати зрозуміти, що я вільна і це – ок. А не вимушена згода, коли ночами він плаче в подушку. Бути щиро ок з моєю окремістю.
  • щоб інший чекав запрошення. Не запрошувати себе ні за яких хитрощів.
  • щоб інший не писав і не дзвонив постійно, але й не влаштовувати гру “хто кого перемовчить” (я в ній виграю, а стосунки – ні). Надійно, але надмірно. Постійно – це понад 2-3 рази на день.
  • багато терпіння на всі моменти, коли я панікую і відморожуюся. Як із вуличним котом. Відскочив, зашипів, втік – усе ок. Я повернуся, якщо через ці психи не з’ясовувати зі мною стосунків.
  • залишати майбутнє невизначеним. “Поживемо побачимо” – це мій улюблений план на майбутнє.
  • бути окремим – зі своєю територією, своїми інтересами, своїм життям без мене, своїми смаками – і позначати їх.
У фільмі “Афера Томаса Крауна” є анекдот:
“- Як спаровуються дикобрази?
– Обережно.”

Ну ось так. Повільно, обережно, дозволяючи скорочувати дистанцію в моєму ритмі, з запасом терпіння на всі випадки, коли мене бомбить і я відскакую в холодний захист.

І ще: я не просто уникаю, я відповідально уникаю.

Я можу з напруженням ставитися до спроб втягнути і зафіксувати мене у стосунках до того, як я до цього готова, і до спроб мене контролювати, але це аж ніяк не є поліаморією або полігамією. Потреба в повітрі не дорівнює нелюбові до партнера. Ніяк.

Будь-яка прив’язаність не виключає відповідальності за біль, який ти завдаєш. Я і справді не дуже моногамна й не дуже парна людина, але я усвідомлюю також, якого болю можу цим завдати. Тому я не лізтиму під шкіру, не даватиму надії, якщо знаю, що скоріш за все нічого серйозного не вийде. Звісно, я не відповідаю за почуття іншого, але все одно видно, коли людина до тебе відчуває серйозне, а ти у відповідь такого ж не відчуваєш. Якщо ти, бачачи, що людина страждає через тебе, продовжуєш із нею грати в гойдалки, то ти або зовсім колода на рівні емоційного інтелекту, або негідник, який грає в ігри.

 

No Comments

Leave a Reply

Про нас

Freemynd Це прості та доступні інструменти життєздатності та психологічна підтримка тих, хто живе складними змінами.

Простір підтримки та спілкування

Приєднуйся до унікальної закритої групи у Facebook

Останні дописи