Не чіпай, тут боляче! Робота з травмою в схематерапії

3 Квітень, 2024
Часто люди бояться йти до психотерапевта через думку: “Зараз мені начебто нічого, але якщо я почну згадувати про травму, мені доведеться переживати цей жах знову і знову. Краще я якось обійдусь…”

Сильні негативні емоції, які пов’язані з травмою, вказують на те, що не були задоволені ваші природні потреби:

  • Потреба в безпеці, якщо було насильство;
  • Потреба в прив’язаності, якщо вас – дитину – покинули або довго ігнорували;
  • Потреба в повазі та прийнятті, якщо без кінця знецінювали і критикували під прапором “виховання”;
  • Потреба в здоровій автономії, якщо не давали кроку ступити без стогіну і голосінь. Не давали ухвалювати рішення, навіть найпростіші, – наприклад, яку футболку вдягнути на прогулянку;
  • Потреба у вільному вираженні почуттів і бажань, потреба в спонтанності та грі. Вони порушуються, коли дорослі постійно зупиняють дитину: “Не бігай, не кричи, не лізь, не чіпай, замовкни…” – іноді досить грубо. Найважливіше, що в більшості випадків дитина не робила нічого явно шкідливого, просто спонтанно виявляла свою природну жвавість і цікавість;
  • Потреба у здорових кордонах. Якщо батьки говорять дитині твердо й однозначно, що не можна, наприклад, “цукерку до обіду”, то дитина до цього звикає. А от якщо “цукерку до обіду” то можна, то не можна – дитина дезорієнтована і не знає, як їй бути. І потім сама собі в дорослому віці не може сказати те саме “не можна” вже про реально небезпечні речі.

В ідеалі, під час психотерапії, людина усвідомлює, що такі потреби в неї є, і вона має право на всі ці блага. І спочатку отримує повагу, співчуття й прийняття від психотерапевта, заповнює дефіцит від незадоволеної потреби, відновлює свою душевну рівновагу, а потім починає спілкуватися з різними людьми з цього нового стану.

Наприклад, травма покинутості – надзвичайно важка, не дарма ж у світовому фольклорі сирота – найнещасніший персонаж.

Вона виникає, коли батьки залишають свою дитину віком до 5-6 років із тими, з ким вона мало знайома, довше, ніж на тиждень. Тут можуть бути дискусії з приводу віку дитини і тривалості відсутності батьків, але суть у тому, що у дитини до певного віку немає всередині стабільної фігури прив’язаності, і відсутність матері (або іншої значущої фігури) викликає у неї великий жах.

Багато людей описували цей жах, як “опинився у відкритому космосі без скафандра, неможливо дихати, дико боляче в грудях, не дотягнутися, не докричатися…” І нескінченний біль, і відчай.

Цей жах записується в головному мозку у вигляді нейронної мережі, і далі проявляється різними симптомами, які можуть бути названі “КПТСР”, “схема покинутості” або ще якось.

Людина з травмою покинутості вже в дорослому віці може мати КПТСР (комплексний посттравматичний розлад) з флешбеками у вигляді почуття дуже сильного відчаю з важкими відчуттями в тілі.


Також можуть бути серйозні труднощі зі створенням близьких надійних стосунків через відсутність моделі таких стосунків. Людина не розрізняє серед оточення тих, хто в принципі здатний бути надійним партнером, від нездатних.

З цим можна і потрібно працювати в психотерапії, й за грамотної цілеспрямованої роботи це з часом минає.

Як у схематерапії працюють із травмою?

У схематерапії є дуже ефективний метод роботи з травмами – рескриптинг. Він дає змогу працювати навіть із дуже жорсткими подіями дбайливо і без ретравматизації.

Метод дає можливість людині отримати новий емоційний досвід, прожити ситуацію по-іншому, – так, щоб її потреби були задоволені. Саме це змінює її внутрішній стан і глибинні переконання. Подія буквально переписується, змінюється таким чином, щоб людина не поринала знову у важкі почуття і не “заходила в травму”.

У роботі ми змінюємо сюжет того, що відбувалося, через залучення фігури “захисника”, який буквально входить у кадр і дає людині те, що їй було життєво необхідно, наприклад, захищає від агресора.
В якості “захисника” можуть бути різні персонажі, в тому числі сама людина в дорослому стані. Вибираємо те, що підходить кожній конкретній людині. Іноді буває потрібна друга фігура.

Або “захисник” підтримує людину в історіях, коли потрібен був саме захист від самотності, розуміння і співчуття. Наприклад, 3-річну дитину зачинили для покарання в темній кімнаті на кілька годин, вона переживає жах і відчай. У дорослого пам’ять про це може проявлятися, наприклад, як клаустрофобія або страх темряви. У рескриптингу “захисник” опиниться в цій темній кімнаті, візьме дитину на руки та розкаже їй казку, або зробить ще щось приємне.

І тоді людина, проживши свою історію по-іншому, може поміняти переконання, пов’язані з цією травмою. Наприклад, переконання ” Світ небезпечний і люди ворожі” зміниться на “Світ щедрий на різні речі і люди можуть бути доброзичливими”.

І далі людина живе, виходячи саме з нових глибинних переконань, більш відкрито і спокійно.

Паралельно з цим, у терапії потрібно вчитися усвідомлювати свої емоційні потреби: у надійній прив’язаності, у співчутті, в емоційній підтримці, у повазі, прийнятті. І вчитися задовольняти ці потреби в спілкуванні з іншими людьми, поза сім’єю, адже навколо напевно знайдуться люди, які будуть раді спілкуватися з вами.

  • Ірина Масленнікова

    Автор

    Ірина Масленнікова

    Когнітивно-поведінковий психотерапевт. Спеціалізується на роботі з травмою, тривогою, панічними атаками, депресією, ПТСР, розладами особистості, конфліктами у відносинах із близькими, надмірними почуттями сорому та провини. Допомагає налагодити стосунки із собою та з іншими людьми.

    Прочитати інші статті #Ірини Масленникової

No Comments

Leave a Reply

Про нас

Freemynd Це прості та доступні інструменти життєздатності та психологічна підтримка тих, хто живе складними змінами.

Простір підтримки та спілкування

Приєднуйся до унікальної закритої групи у Facebook

Останні дописи