Про співчуття

23 Червень, 2024
Ця стаття, скоріш за все, зацікавить тих, хто зустрічаючи життєві труднощі і невдачі на своєму шляху, звик звинувачувати в усьому себе або інших. Вона покаже важливість і силу співчуття, і підкаже, як швидше до нього прийти, оминаючи при цьому гнів, образу, роздратування, розчарування і депресію.

Сьогодні, розмовляючи з подругою, я зрозуміла одну просту річ: співчуття є вкрай необхідним. Виявляється, я почала з кінця. Одразу ділюсь з вами висновком. А як я прийшла до такого висновку і з чого взагалі все почалося? Все почалося з втрат і втрачання. Бувають такі періоди в житті, коли закінчується те, що було. Робота, дружба, близькі відносини. А якщо все одразу? І як воно – бути “між”, коли те, що було, вже закінчилося, а нове ще не почалося? Як відчувається і переживається ця епоха безчасся? Які тут є пастки? І на що можна опиратися, щоб витримати це непросте випробування?

Найголовніша пастка, в яку так легко потрапити – це почати пошуки і знайти “поганого”, хто у всьому винен. Хто все “зіпсував”? Основних варіантів тут всього два: Я і НЕ Я. З варіантом “Не Я” стратегія на майбутнє – шукати заміну. Головне, не намагатися переробити “поганих” на “хороших”. А роботу і партнерів можна і потрібно змінювати.

З варіантом “поганий Я” ситуація схожа, але є й відмінності. Варіант з “переробкою” також популярний. Можна вирішити себе покращити, щоб стати нарешті кимось, а не залишатись нікчемою як зараз. Але можна й руки опустити, почавши повільно або не дуже повільно себе руйнувати, з метою знищити таке нікчемну і безглузду істоту. Особливо, якщо переробка не вдалась…

Ця стаття, мабуть, може зацікавити тих, хто все попереднє вже перепробував і побачив, що це все не працює і не дає бажаного результату. Може, комусь пощастило більше і вдалося швидко прийти до співчуття, а не таким от довгим шляхом через злість, образу, гнів, розчарування і депресію…

Успішним завершенням переживання горя або втрати вважається прийняття, але мені захотілось написати про співчуття. Чому? Тому що для мене співчуття важливіше прийняття. Коли людина приймає те, що сталося, включаючи свою роль у цьому, дії інших людей, обставини, все, що залежало і не залежало від нас, вона заспокоюється, їй стає легше. А страждає, потребуючи співчуття, людина на всіх попередніх етапах.

Співчуття – це альтернатива засудженню, звинуваченню і знеціненню.

Співчуття дозволяє бути разом з людиною в найважчих ситуаціях і станах. Ревнощі, заздрість, сором, ненависть, відчай – ці та інші складні почуття завдають страждання і тим, хто їх відчуває, і тим, на кого вони спрямовані. Для співчуття не потрібно ставати на жодну сторону, не потрібно шукати і знаходити винних, не потрібно переробляти і негайно покращувати. Достатньо просто побачити, наскільки важко у всьому цьому знаходитися.

Співчуття відрізняється від співчування. Співчування – базується на нашій здатності поставитися на місце іншого і спробувати відчути щось схоже. Ми можемо співчувати тим, хто нам близький, тим, з ким у нас більше спільного, тим, чий досвід нам доступний. Ми можемо співчувати “своїм”: близьким, зрозумілим людям і ситуаціям, тим і тому, на чий бік ми стоїмо. “Чужим” ми не можемо співчувати. “Чужі” викликають у нас страх, огиду, гнів, осуд і т.д.

Співчуття ж не потребує від нас такого ж досвіду і здатності відчувати ті самі почуття. Якщо я не ревнива, то мені важко буде зрозуміти того, кого мучать ревнощі, але я зможу співчувати йому, зможу побачити, як йому або їй важко. Мені здається, що саме за співчуттям люди могли приходити в церкву. Чи є воно там зараз – не знаю, але те, що потреба в співчутті залишилася, я впевнена.

Для мене ядром співчуття є заперечувана цінність людської особистості. Будь-якої особистості. І моєї власної – в тому числі. Коли нам важко, ми всі потребуємо співчуття. Співчуття – це не жалість. Жалість – це відношення зверху вниз, а в співчутті ми на рівних. У жалості є поспішливість, а в співчутті – повага.

Співчуття дозволяє нам бути разом з іншими, не чекаючи “приведення в порядок” їх чи себе. Це для мене зараз найголовніше. Співчуття звільняє нас від багатьох проблем. Коли ми одним чи іншим способом “не в порядку”, наші близькі можуть відчувати вину за те, що не вдається допомогти нам. Але бувають ситуації, коли нічого не можна зробити.

Неможливість активної допомоги часто заважає спілкуванню. Інколи ми віддаляємось від людини, якій не знаємо, як допомогти, і яка сама не знає, про що попросити. Ми самі можемо уникати людей, вважаючи, що ми для них “токсичні”. Коли ми сердимося, коли в безнадії, коли відчуваємо сум і відчай. Навіщо комусь бачити нас такими? Що буде, якщо нас такими побачать? Почнуть жаліти? Звинувачувати? Соромити або соромитися? Вчити, що треба було робити, чи що варто робити зараз? Знецінювати наші почуття, кажучи, що не так усе й погано і немає потреби так гостро реагувати? Є багато такого, чого хочеться уникнути, опинившись у складній ситуації.

Співчуття робить нашу людську зустріч можливою, в якому би стані ми не знаходилися, прямо тут і зараз. Відчай, відкидання і безнадійність руйнують наші відносини, а співчуття дозволяє їх зберегти.

Співчуття неможливе без віри в те, що у тому, що відбувається є сенс і вихід. З втратою віри, співчуття перетворюється на жалість, тому що жалкуємо ми тоді, коли сприймаємо ситуацію безглуздою і безнадійною. Досвід співчуття, спрямований на нас, робить нас сильнішими і стійкішими, допомагаючи нам знаходити ґрунт під ногами, навіть тоді, коли сил піднятися ще немає. Завдяки співчуттю, ми зможемо дожити до того моменту, коли ці сили у нас з’являться.

P.S. Я змогла написати цей текст завдяки подрузі і її співчуттю до мене. Якась велика діра закрилася. Можна жити далі.

No Comments

Leave a Reply

Про нас

Freemynd Це прості та доступні інструменти життєстійкості та психологічна підтримка тих, хто проживає складні зміни.
Продукти психологічної самодопомоги

Допомагаючі фахівці

Спільноти

Останні дописи