Не все так просто, як хотілося б…
Хотілося б почати цей текст не зі звичного пояснення терміну «домашнє насильство», а з його наслідків. Важливо розуміти, що насильство може відбуватись у будь-яких стосунках – не лише гетеросексуальних, але й у квір-людей. Воно не залежить від статі, національності, рівня освіти чи сексуальної орієнтації.
Які серйозні наслідки це несе для постраждалих? Звісно, перерахувати все неможливо, але є два аспекти, які, на мою думку, відіграють ключову роль — почуття сорому та емоційна залежність.
Люди, які пережили домашнє насильство, часто опиняються ізольованими від суспільства, родичів і друзів. З одного боку, це результат дій абʼюзера: він робить усе, аби розірвати соціальні зв’язки партнера. Може погано відгукуватися про близьких, забороняти зустрічі, маніпулювати ситуацією, демонструвати своє невдоволення чи неприязнь до оточення. З часом постраждалий(-а) сам(-а) починає віддалятися від соціуму.
З іншого боку, ізоляція посилюється, коли людина звертається по підтримку. Спочатку вона розповідає друзям або родичам про насильство та шукає допомоги. Але часто у відповідь чує: «Іди! Тікай від цього!» Для оточення це здається очевидною порадою — адже вони хочуть якнайкраще. Однак коли такі розмови повторюються, а ситуація не змінюється, близькі втомлюються і більше не хочуть слухати «одне й те саме».
Наступного разу постраждалий(-а) вже соромиться говорити про те, що відбувається. Зрештою, людина замикається в собі, припиняє шукати підтримки, а насильство триває. Тепер вона залишається з агресором сам-на-сам ще більше, ніж раніше.
Виклик поліції — теж не завжди варіант. Це залежить від країни й законів у ній, а також від страху та сорому, які можуть блокувати будь-які дії.
Що дійсно важливо, коли людина наважується говорити?
Коли постраждалий(-а) ділиться тим, що відбувається у стосунках, важливо дати зрозуміти, що він(-а) не сам(-а). Не казати: «Іди!», а показати, що на вас можна спертися. Навіть якщо людина поки залишається в абʼюзивних стосунках — на те є причини. Рішення має виходити від неї самої, а не від сторонніх. Інакше велика ймовірність, що вона повернеться назад.
Чим довше триває насильство, тим складніше звернутися по допомогу і тим важче стає будь-яке зовнішнє втручання. У середньому людина (у цьому випадку — саме жінка) іде з таких стосунків 7 разів, перш ніж остаточно їх розірвати.
Важливо розуміти: якщо людина, яка пережила насильство, звертається до психолога чи психотерапевта — це не означає, що спеціаліст буде переконувати її піти.
Роль психотерапії:
Психотерапія допомагає витримувати амбівалентність (суперечливі почуття), досліджувати межі у стосунках, усвідомлювати власну відповідальність перед дітьми і загалом дивитися на ситуацію ширше. Можна залишатися в цих стосунках, але вже з іншим розумінням і підходом.
No Comments