Головний ворог жінок – це відсутність часу на себе

17 Квітень, 2024

Автор:  Brigid Schulte // Переклад Ольги Нечаєвої

Якщо для успіху потрібні довгі відрізки часу наодинці з собою, то на таке багатство жінки ніколи не могли розраховувати.

Декілька місяців тому, коли я намагалася знайти у своєму дикому графіку час на свою книжку, колега порекомендував мені книжку про звички і розпорядок дня талановитих людей. Але замість натхнення, на яке я розраховувала, мене в історіях цих геніїв – здебільшого чоловіків – вразили не їхні звички і розпорядок дня, а звички і розпорядок дня жінок у їхньому житті.

Їхні дружини оберігали їх спокій, їхні служниці та економки готували їм сніданок або каву у зручний для них час, їхні няні та гувернантки розважали їхніх дітей. Марта Фрейд не тільки розкладала для Зигмунда приготований одяг щоранку, вона навіть видавлювала пасту йому на зубну щітку. Селеста, служниця Марселя Пруста, не тільки приносила йому щодня каву, круасани, газети і листи на срібній таці, але готова була годинами його слухати, якщо йому хотілося поговорити. Деякі жінки були згадані тільки через те, що вони виносили: наприклад, дружина Карла Маркса, яку не згадано навіть на ім’я в книжці, жила в повній убогості з трьома дітьми, які вижили з шести, поки він писав свої твори в Британському Музеї. 

Композитор Густав Малер одружився з перспективною талановитою молодою композиторкою Альмою, після чого заборонив їй писати музику під приводом того, що в сім’ї може бути тільки один композитор.  Замість цього її завданням стало підтримання повної тиші в будинку. Після ранкового плавання, він підзивав Альму свистком, і вона повинна була супроводжувати його на довгих мовчазних прогулянках, у процесі яких він у голові складав музику. Вона годинами сиділа на колоді або на траві, не турбуючи його.

«У мені розгорається така болісна боротьба”, – писала вона у своєму щоденнику, – “і принижена мрія про те, що знайдеться людина, яка подумає ПРО МЕНЕ, яка допоможе і МЕНІ знайти себе в житті! Я зведена до прислуги!»

На відміну від чоловіків, які жили так, ніби право на особистий час їм було дароване від народження, розпорядок дня, і можливості тієї невеликої кількості жінок-художниць, що згадуються в книжці, були обмежені їхніми обов’язками з догляду за будинком і дітьми. Жорж Санд працювала ночами, звичка, набута нею ще в дитинстві, коли вона була змушена піклуватися про хвору бабусю. Час на книжки Франсін Проуз був обмежений шкільним автобусом. Аліс Монро писала “уривками” між турботою про дітей і прибиранням. А Майя Ангелоу працювала тільки тоді, коли тікала з дому та замикалася в сусідньому готелі, де вона могла, без перерв, думати, працювати й писати.

Навіть Ентоні Троллоп, який став відомим тим, що писав 2000 слів до 8-ї ранку щодня, навчився цього в матері, що почала писати на замовлення у 53 роки, щоб підтримати хворого чоловіка та 6 дітей. Вона вставала о 4-й ранку і закінчувала працювати якраз на той час, коли потрібно було подавати родині сніданок.

Я думаю про всі ті книжки, картини, симфонії, наукові відкриття, філософські трактати, які я вивчала в школі. Майже завжди авторами були чоловіки. Диригент Зубін Мета якось сказав: “не думаю, що жінкам варто грати в оркестрі”, начебто в них не було ні характеру, ні таланту. (сліпі прослуховування поклали край цій ідеї).  Я думаю про інтерв’ю Патті Скельфі, в якому вона розповіла, наскільки складно було для неї складати музику для її сольного альбому, бо діти постійно їй заважали й вимагали уваги так, як вони ніколи не заважали їхньому батькові, Брюсу Спрінгстіну.

І мене вражає ось що: річ не в тому, що в жінок не було здібностей, щоб зробити свій внесок у світ мистецтва. У них не було часу…

Особистий час у жінок постійно розривали й переривали все їхнє життя, ритм їхнього дня підпорядковувався Сізіфовій хатній праці, вихованню дітей і догляду за родичами – те, що підтримує сім’ю і суспільство. І якщо для створення чогось серйозного потрібні довгі, безперервні відрізки часу для концентрації, часу, в якому ти сама можеш обирати, як ним розпоряджатися, часу, яким ти керуєш, – на такий дорогий подарунок жінки не могли розраховувати ніколи, принаймні не отримавши закиду в неймовірному егоїзмі. 

Навіть сьогодні, коли така величезна кількість жінок працює і заробляє, вони, як і раніше, витрачають щонайменше вдвічі, а іноді набагато більше за чоловіків, на хатню роботу і догляд за дітьми. Одне з досліджень 32 сімей у Лос-Анджелесі показало, що безперервний особистий час для більшості матерів у середньому не перевищував 10 хвилин за відрізок.  В іншому дослідженні денних ритмів жінок у науці, соціолог Джойя Місра та її колеги виявили, що робочий день жінки-професора набагато перевищував робочий день їхніх колег, якщо включати туди неоплачувану працю вдома.  

При цьому чоловіки і жінки проводили на оплачуваній роботі однакову кількість часу, але час жінок і на роботі був постійно переривчастим, розбитим, фрагментованим із непропорційним обсягом додаткової організаційної та обслуговуючої праці, допомоги колегам, менторства, навчання, підтримки новачків тощо. Чоловіки проводили довгі, безперервні відрізки часу, маючи змогу думати, займатися дослідженнями, писати, творити та публікуватися – просуваючи власне ім’я та власні ідеї у світ.

Торстен Веблен у своїй книжці “Теорія Дозвільного Класу” пише, що протягом усієї історії людьми, що мали змогу обирати і контролювати свій час, були високостатусні чоловіки. Буквально на другій сторінці він виключає жінок, вказуючи, що вони, разом зі слугами і рабами, завжди були відповідальні за важку роботу, яка дозволяла високостатусним чоловікам мати час “подумати свої величні думки”. Феміністичні дослідники вказували, що жінки мали свій, невидимий, дозвільний час – приємний, але продуктивний, і суспільно припустимий, як, наприклад, гуртки шиття, спільна заготівля консервів, книжкові клуби. Але чистий дозвільний час, – час, який можна витратити просто на себе – це в усіх сенсах безстрашний виклик підпільного спротиву. Можливо, доступний лише, як пожартував один із дослідників, якщо ви, як письменниця, композиторка і філософиня Гільдеґард фон Бінґен, стали черницею.

Феміністичні дослідження також виявили, що багато жінок не відчувають, що вони заслужили час для себе, на відміну від чоловіків. Їм здається, що це право потрібно якимось чином заробити.

І єдиний спосіб це зробити – це дійти до кінця нескінченного списку справ: “щоденні турботи”, – як пише у своїй новій книжці Мелінда Гейтс, – “вбивці мрії всього життя”. Справді, я намагалася знайти час, щоб сісти й написати есе близько чотирьох місяців. І щоразу, коли я за нього сідала, я отримувала панікуючий дзвінок або лист від чоловіка, сина, доньки, від моєї мами, що плуталася в документах після нещодавнього вдівства, від кредитної компанії, від механіка з якоюсь терміновою поломкою, або щось іще, що потребувало негайної уваги, щоб запобігти черговій катастрофі.

Я пам’ятаю, як інтерв’ювала психолога Міхалі Чіксентміхалі, який прославився запровадженням у науку терміна “потік”, пікового переживання, в якому людина настільки занурена у значущу й захопливу справу, що час, по суті, зникає. Саме перебування в потоці вважається необхідним для того, щоб художник або письменник створив щось цінне.  Я запитала його, чи була в його дослідженнях можливість побачити, чи мають жінки шанс бути в стані потоку стільки ж, скільки чоловіки. Він задумався на хвилину, а потім розповів мені історію жінки, яка втратила лік часу, поки прасувала сорочки чоловіка.

Поетеса Елеанор Росс Тейлор жила все своє життя в тіні чоловіка, письменника і володаря Пулітцерівської премії, професора Пітера Тейлора.

«Багато років я говорила своїм віршам “йдіть, у мене зараз немає на вас часу”, – розповіла вона в інтерв’ю 1997 року. “Але багато в чому це була лінь. Якщо дуже хочеться писати, ти пишеш. Але в будинку в мене завжди було чисто, і підлоги натерті воском».

Я відчуваю почуття неймовірної втрати великих, ненаписаних віршів, які були менш важливими, ніж натерта підлога. І довгий час я думала, що очікування, що підлога важливіша, й інші важливіші, і що саме вона має її натирати – ці очікування й тримали ці ненаписані вірші всередині неї, як пружину, здавленими, як пише Майя Ангелоу, так сильно, що це спричиняє фізичний біль.

Але, можливо, річ не тільки в очікуваннях, а в тому, що жінки відчувають, ніби вони не заслуговують на час для себе, або стільки часу для себе, щоб він був довгим і його не переривали. Можливо, ми ставимо свої нерозказані історії в кінець черги, бо відчуваємо, що вони не варті того, щоб їх слухали.

Письменник В.С Найпол вважав, що жодна жінка-письменник не зрівняється з ним, що жіноча проза “надто сентиментальна”, жіночий погляд на світ “надто вузький”, бо, ну ви ж розумієте, переживання життя – воно ж, за умовчанням, чоловічий досвід.  І я думаю: а якби жінка написала докладний роман у шести томах про своє життя, чи отримала б вона таку саму увагу та міжнародне визнання, як норвезький письменник Карл Уве Кнаусгаард, автор роману “Моя Боротьба”?

Вірджинія Вульф якось написала фантастичний твір, уявляючи, що було б із Шекспіром, якби він був народжений жінкою, або якби він мав таку ж талановиту сестру (подумайте про молоде обдарування Наннерль Моцарт, чиї ранні твори її брат Вольфганг називав “чудовими”, але які було загублено або ж лишилися похованими всередині неї, так і не написаними, коли вона зникла у обов’язковому небажаному шлюбі)…

Міс Шекспір, пише Вульф, не мала б часу і можливості розвинути свій геній – її б не пустили до школи, залишили б працювати на кухні, видали б заміж підлітком, і били б, якби вона чинила опір. В історії Вульф сестра Шекспіра, незважаючи на свої таланти, збожеволіла, замкнувшись у занедбаному будинку в лісі, з клеймом відьми.

Але це не кінець історії. Вульф уявила, що в далекому майбутньому буде народжена жінка-геній. Її здатність розкритися у своєму таланті, її відчуття, що її голос, ідеї, бачення варті того, щоб їх виразити, – залежатимуть від того, що за світ ми створимо. “Вона прийде, якщо ми створимо їй такий світ”, писала Вульф.

Я не смію стверджувати, що в чомусь геніальна. Але іноді мені сниться, що я сиджу в темній кімнаті за столом, а навпроти мене сидить інша версія мене, вільна, така, що нікуди не поспішає, і п’є чай. “Шкода, що ти так рідко заходиш у гості”, – каже мені вона.  І тоді я думаю, можливо, цей опівнічний біль, що осідає страхом у зоні сонячного сплетіння, живе там не тільки тому, що в мене так мало часу, який неперервно триває, а й тому, що я боюся, що сховане в мені не варте того, щоби бути розказаним. Можливо, я не хочу зустрічатися саме з цим усвідомленням у темній кімнаті, яка мені так часто сниться.

І я думаю: а що, якби ми постаралися і створили світ, у якому сестри Шекспіра і Моцарта, або будь-які інші жінки, могли б розквітнути.

Що було б, якби ми вирішили, що жінки заслуговують на те, щоб мати час піти у свою темну кімнату і залишитися там за столом стільки, скільки їм хочеться? Що, якби ми частіше зустрічалися із собою, пили б із собою чай, слухали б свої приховані історії, спостерігаючи, як вони розправляються, як пружина, і знаючи, що вони цінні, тому що вони – справжні?  Мені б хотілося подивитися, що трапиться потім.

Оригінал статті: .

***

Ми не живемо в часи Шекспіра, і, здавалося б, перед нами весь світ можливостей. Чому ж досі так гірко відгукується цей текст? Як глибоко ми поховали своє нездійсненне?

  • Якщо ти відчуваєш, що вже давно не на своєму місці, але сил щось змінити не вистачає
  • Або не розумієш нічого, окрім того, що далі – глухий кут, а не світле майбутнє
  • Ти вигоріла і займаєшся самосаботажем
  • Ти начебто докладаєш зусиль, аби чогось досягти, але результат – майже нульовий
  • Або просто не вистачає впевненості та сил – знайти роботу, змінити роботу, почати кар’єру з чистого аркуша,

Ми дуже тебе розуміємо. Ми знаємо, який тягар несе кожен із нас на своїх плечах, і як потрібна в такому стані не закачка мотивацією успішного успіху в стилі токсичного оптимізму, а щира підтримка, не сором, а розуміння.

Тому ми зробили чесний Кар’єрний Акселератор: знання + підтримка.

Адже тільки з точки комфорту можна рости!

Давай увійдемо в зону комфорту разом?

кар'єрний акселератор​ "Зона комфорту"

Успішний успіх здорової людини

No Comments

Leave a Reply

Про нас

Freemynd Це прості та доступні інструменти життєстійкості та психологічна підтримка тих, хто проживає складні зміни.
Продукти психологічної самодопомоги

Допомагаючі фахівці

Спільноти

Останні дописи