Обговорення сценарного аналізу, тобто того, що стало очевидним та помітним у процесі самого розігрування. Які психічні підводні течії проявляються і є сценарно загальними, підтримуваними всіма учасниками дії, що розгорнулася? Це є діагностичною функцією скриптодрами.
Ми не працюємо з реальною сімейною історією клієнта. Ми працюємо з якоюсь сімейною історією, яка розгортається “тут і зараз”. Люди привласнюють собі певні сімейні ролі, зовсім не обов’язково, що вони ці ролі мають у реальному житті, при цьому у нас в голові є багато сценаріїв сімейних ролей.
Розгортання цих сімейних ролей відбувається тут і зараз, безвідносно до особистого життя кожної конкретної людини. Вік і стать розігруваних персонажів часто не збігаються з віком і статтю учасників тренінгу (навіть тварин можна грати).
Ми бачимо сценарій без розкриття реального підґрунтя. У людей залишається місце для приватного простору. Вони можуть не заглиблюватися у свою особисту історію, але при цьому бачити сценарій – свій і своєї сім’ї в цілому. Люди, об’єднуючись у сім’ю в ігровій ситуації, приходять зі своїми сценарними установками, і на практиці стає видно, як ці установки формуються, як підштовхують до певних виборів.
На початку юнацького віку сценарій уже написаний, і йде його деталізація. Сценарій – це план життя, який людина собі підсвідомо уявляє. Сценарій – це не послідовність подій. Це ті почуття і ті висновки, які людина робить, перебуваючи у різних ситуаціях. Сценарним є локус контролю, під яким людина оцінює ситуацію.
Формування внутрішнього локусу контролю – це шлях виходу зі сценарію. Це відповідь на запитання: хто винен у тому, що зі мною відбувається, на кого я покладаю відповідальність за те, що відбувається зі мною?
Сценарієм визначаються висновки, які людина робить із життєвих ситуацій. Якщо слідувати за Берном, то сценарії переможця, непереможця і невдахи – це ті висновки, які людина робить, проходячи життєві ситуації.
Навіть дуже складні ситуації переможець проживає із самовідношенням або висновком: “Я – хороший, я проявив себе з найкращого боку, я доклав максимум зусиль, я вклав у цю ситуацію максимум таланту, сил, умінь. Я вийшов із неї з великим багажем, який надалі мені допоможе в житті бачити, розуміти, описувати, діяти”.
Невдаха все знецінює: “Мені не дали, у мене не вийшло, я не зміг, я не домігся, мені мало, а могло б бути й більше, в інших краще й більше”. Ці висновки з’являються після виникнення почуттів. Першими з’являються почуття, які людина переживає по закінченню ситуації: почуття наповненості, завершеності, задоволеності або розчарування, заздрість, спустошення. Ці почуття показують сценарій, як підсвідомий план.
Перше, що фіксується на підсвідомому рівні і що лягає в основу сценарію, – це послідовність прожитих почуттів.
Тут ми пов’язуємо теорію сценарію і теорію об’єктних стосунків Мелані Кляйн. Сценарій утворюється на основі формування об’єктних стосунків. Це ті об’єктні стосунки, які людина надалі починає розгортати в реальному житті з реальними людьми через призму об’єктних стосунків, які вона прожила і зафіксувала в ранньому дитинстві.
Вона навчилася в дитинстві сприймати об’єкти і робити їх частиною своєї психіки, з погляду їхньої керованості, некерованості, здатності домовлятися, а також наскільки вона може покладатися на близьких людей, які її підтримують і контейнують її переживання. Або ж вона стикається з об’єктами, які поводяться хаотично, непередбачувано або погано передбачувано. Дитина не може помістити себе в стійкий і водночас гнучко-мінливий світ.
Дитина формує уявлення про світ: світ, як об’єкт – який він? Перше уявлення, що лягає в основу сценарію, – це світ, такий, який він є. Тут величезну роль відіграє сім’я. Стає зрозуміло, чому сценарій – це сімейна історія. Сім’я є середовищем, у якому росте дитина, і стає прообразом світу, що формує сценарій.
Дитина, з одного боку, сприймає сім’ю як середовище, до якого вона прийшла і до якого вона має адаптуватися, оскільки перше завдання маленької дитини – вижити й адаптуватися до того середовища, в якому вона опинилася. І далі сформувати те об’єктне уявлення, на основі якого вона рухатиметься далі в житті й вибудовуватиме власні стосунки.
Ми можемо говорити про континуум, де з одного боку – надмірна хаотичність середовища, з іншого – його надмірна відсталість. І те, й інше виступає, як полярності, між якими вибудовується конкретна історія формування сценарію людини. У цьому континуумі дитина сприймає світ, як загрозливий, або як доброзичливий, чуйний до її потреб, або як той, що ігнорує. Тут починають розгортатися дві доріжки: план життя і сценарій життя.
З одного боку, в родині відбуваються події, якими дитина не керує і до яких вона може тільки адаптуватися. З іншого боку, почуття від проживання цих подій переробляються дитиною саме в контексті сценарію життя, залежно від того, як реальні події транслюються їй емоціями близьких людей і словами, які ці емоції супроводжують. Що відбувається і які почуття дитина переживає у зв’язку з цими подіями та з приводу цих подій.
У сім’ї можуть відбутватися різні події: хтось може померти, може народитися наступна дитина, сім’я може переїжджати, трапляються розлучення, у батьків з’являються нові друзі, змінюється місце роботи, може змінюватися добробут сім’ї як у кращий, так і в гірший бік. Усі ці події викликають певні переживання і супроводжуються їхніми проявами. Ці переживання лягають в основу життєвого сценарію.
Дуже важливими маркерами сценарію стають слова “завжди” і “ніколи”. “Зі мною завжди…” або “зі мною ніколи…” відбувається або не відбувається. Ще це може бути у варіанті: “У моєму житті завжди було…” або “у моєму житті ніколи не було…”.
Перша доріжка запису сценарію – це доріжка закладених почуттів. Тут фіксуються дуже глибокі, дитячі почуття. Оскільки ці почуття ранні та інтенсивні, немовля може переживати їх самостійно, контейнувати і витримувати. І немовля транслює ці почуття в матір за допомогою механізму проективної ідентифікації.
Величезну роль тут відіграє здатність матері контейнувати почуття немовляти, її включеність у контакт із дитиною, її здатність відображати почуття дитини, називати їх, демонструвати їхнє прийняття і неінвазивність, показуючи, що вона не руйнується від її почуттів, а може їх витримувати і навіть говорити про них.
Через цей контакт у людини вибудовуються стосунки з власними почуттями, як з терпимими або нестерпними, значущими або несуттєвими, руйнівними чи ні. Також вибудовуються стосунки зі своїми почуттями як із такими, що затоплюють, з якими людина не може впоратися, які буквально розривають її зсередини, призводячи до вибухової поведінки, або ж почуття контейнуються і повертаються дитині в проговореному, відображеному вигляді, зі зниженим зарядом афекту.
Акцент на цьому робила Франсуаза Дольто, наголошуючи, що дітям необхідно проговорювати все, що з ними відбувається, про події, що розгортаються довкола, і про почуття, які дорослий спостерігає або припускає в дитини. Оскільки сама дитина ще не може розуміти, що з нею відбувається, і вона ще не має мовлення, проте мовне контейнування має велике емоційне значення.
Дольто вважала, що мовне розуміння виникає в дитини значно раніше, ніж власне говоріння. На її думку, мовне розуміння з’являється ще внутрішньоутробно, і дитина не просто чує голос матері, а й сприймає, що мати говорить, і це стає основою контейнування.
Дольто описувала епізод, який стався з нею в період Другої світової війни. Вона була в Парижі, який був окупований фашистськими військами, і стався вибух бомби на сусідній вулиці. Вона не злякалася, бо могла оцінити цю ситуацію.
Але злякалася і занервувала дитина всередині неї. Вона виявила різницю в реагуванні: вона не злякалася, а дитина – злякалася. Вона стала з нею розмовляти про те, що це був вибух, але він стався далеко, і ні мама, ні дитина не постраждали від нього. І дитина під її заспокійливу мову перестала битися і швидко затихла.
Далі в сценарії з’являються персонажі й образи. Це вже не період немовляти. Вік наближається до півтора-двох років. У цей період активно розвиваються образне та магічне мислення. Дитина починає сприймати світ як чарівний, населений персонажами з магічними здібностями. Себе дитина також бачить як істоту, що володіє магічними здібностями.
Цей період триває до семи років і є часом активного сприйняття та проживання казок, казкових сюжетів і поведінкових сценаріїв персонажів. Усі казкові сюжети мають певний сценарій розвитку. Через них дитина входить у культурний людський простір, освоюючи та привласнюючи культурні людські сценарії через казки. Завдяки В. Я. Проппу ми знаємо, що казка – це зашифрований сценарій шляху героя.
У віці до півтора року уявлення про особистий сценарій ще хаотичне й емоційне. На цьому етапі закладаються акценти на ті емоції, які будуть проживатися. Закріплюється порядок почуттів, які дитина переживає і проживає у взаємодії з близькими людьми або внаслідок їхньої відсутності та холодності. Ці зв’язки слабко вербалізовані, але потужно закріплені в переживаннях тіла, як-от раптове хвилювання, лють, раптовий спад або прилив сил, відчуття “я так і знав”.
Також закріплюються стратегії демонстрації почуттів з очікуванням дій у відповідь: кричи чи не кричи, ніхто не прийде; якщо кричати голосно і не зупинятися, врешті-решт прийдуть; якщо швидко замовчати, не підуть одразу; якщо демонструвати розпач, жалітимуть; якщо показувати оптимізм і радість, буде контакт із дорослим. Закладається емоційний сценарій любові: люблять за що – за веселість, слухняність, тишу, бунтарство, скандальність, вимогливість тощо. Або може бути по-різному: близькі варіативні у своїй поведінці, і дитина вчиться бути варіативною, проживати і показувати весь спектр емоцій і бути спонтанною.
З віком старше півтора року починається освоєння та засвоєння сценаріїв, зафіксованих у культурі. Дитина починає відгукуватися на частини казок та історій, ідентифікуючи себе з певними героями. У цей період формується власна казка, наратив своєї історії. Сценарії переможця, непереможця та переможеного проявляються через образи та сценарії казкових героїв, з якими дитина себе ідентифікує.
Наприклад, образ Кота в чоботях репрезентує непереможця, тому що Кіт діє в інтересах свого хазяїна, не маючи власних бажань чи інтересів у здійсненні подвигів. Таким чином, цей герой не ідентифікується зі своїми бажаннями.
У цей час домінуючим є магічне мислення, і багато зв’язків сприймаються дитиною, як магічні, надприродні, не пов’язані з реальністю. Причинно-наслідкові зв’язки встановлюються, як магічні. Дитина, через свій вік, не здатна розуміти реальні причини подій і сприймає розвиток стосунків як низку подій, що магічно розгортаються. У цей період дитина вбирає різні забобони і магічні уявлення, характерні для сім’ї, які лягають в основу її сценарію.
Життя близьких дитина може сприймати, як якусь казку, особливо коли члени сім’ї з незрозумілих причин раптом з’являються або зникають. Для дорослих ці події зазвичай є послідовною низкою подій із зрозумілими причинами, в той час як дитина не володіє достатньою інформацією для розуміння і пояснення того, що відбувається навколо неї.
Другий етап формування сценарію – це накопичення персонажів і визначення себе, як казкового героя або кількох героїв. Відбувається диференціація персонажів на першорядні та другорядні, які належать різним віковим групам і статям. В уявленні дитини про стосунки закладаються норми і правила стосунків між великими групами людей: між чоловіками й жінками, дітьми й дорослими, молодими й старими, багатими й бідними, щасливими й нещасними. Відбувається категоризація людей, що знаходяться в різних стосунках: ворожих, дружніх, спокушають, відкрито воюють, приховано інтригують, ігнорують тощо.
Третій етап сценарію охоплює період з 5 до 12 років, коли сценарій починає описуватися, як зв’язний текст, як наратив. У цей період дитина вже достатньо усвідомлює й може сформулювати, що вона хоче, та як і коли вона цього хоче. Також починає формуватися уявлення про особистий час і майбутнє, яке можна уявити у вигляді лінійки часу. У свідомості дитини з’являється поняття смерті та розуміння скінченності власного життя, а також поділ на минуле, теперішнє та майбутнє.
У майбутнє починають проектуватися різноманітні бажання, уявлення та образи. Дитина у віці 7-8 років може сформулювати деякі уявлення про своє майбутнє життя, наприклад, про довголіття, подорожі, місце проживання або вибір професії. У старшому дошкільному та молодшому шкільному віці зміцнюються уявлення про себе, як про представника певної професії та про свою майбутню сім’ю.
У цей період активної ідентифікації, особливо в старшому дошкільному віці, відбувається ототожнення з батьками або прагнення відгородитися від їхніх сценаріїв. Дитина вирішує, чи хоче вона бути схожою на своїх батьків загалом або в певних аспектах життя. До 12-річного віку історія майбутнього життя вже може бути подана у вигляді невеликої усної або письмової розповіді, сценарій життя є сформованим.
Рання частина історії, пов’язана з емоціями, витісняється і не відображена в спогадах. Однак частина сценарію, пов’язана з сюжетами казок і діями казкових персонажів, зберігається в пам’яті й може проявлятися через сновидіння або фантазії. Частина сценарію, що є сформульованою у вигляді наративу, залишається у свідомості й легко відтворюється.
Ми виокремлюємо три рівні формування та роботи зі сценарієм: він починає формуватися, як переважний психоемоційний стан, як уявлення про об’єкти та стосунки з ними. Далі ці стани та стосунки проєктуються в образи, осмислюються через магічні уявлення та магічне мислення та фіксуються на свідомому рівні через усвідомлений наратив.
У консультуванні ми рухаємося у зворотному напрямку: починаємо з розкрутки наративу, через який намагаємося наблизитися до сценарію. У скриптодрамі ми будуємо роботу так, щоб побачити активність усіх трьох шарів сценарію і розкрити їх одночасно. Через розігрування ситуацій із життя сім’ї ми досліджуємо, як зв’язки простягаються від глибинного рівня до більш поверхневих пластів.
У даному тексті основна увага приділяється аналізу формування сценарію з акцентом на внутрішньопсихічну динаміку, а не на міжособистісну взаємодію. Під час аналізу сценарію часто звертають увагу на міжособистісну динаміку: стосунки з батьківськими фігурами, опис і характеристики батьківських фігур, вплив батьків на формування сценарію дітей. У цьому аналізі акцент робиться на приписах і на тому, до чого ці приписи підштовхують.
Оскільки ми завжди перебуваємо в процесі вибору, то й сценарій формується через здійснення тих чи інших виборів у певних життєвих ситуаціях. Не робити вибір також є вибором.
No Comments