Написала відповідь про стосунки з чоловіком-аспергером, винесу сюди, раптом комусь буде корисно. UPD: (зітхає втомлено) – текст написаний як відповідь на запитання «якими можуть бути стосунки з чоловіком-аспергером для нейротипової жінки, адже вони “холодні і не мають емпатії”» (штамп не мій, текст його розвінчує). Текст покликаний пояснити це запитання для розуміння жінки-нейротипа, яка мало знає про аутизм. Текст не є науковою статтею про аутизм. Стандартні «не всі, не завжди, а буває й не так» додаються.
Аспергери відчувають зв’язок не стільки через спільні яскраві вразливі емоції, скільки через спільні інтереси. Якщо ви зможете годинами слухати і говорити про те, про що він готовий говорити годинами – він буде переживати почуття щастя та насолоди. У нейротиповому світі, мабуть, я б порівняла це з тим рівнем захвату й радості, який у нас буває, коли з найулюбленішою подругою ви давно не бачилися і хочеться наговоритися до ранку про все на світі. А в них це відчуття з’явиться, коли він годину говоритиме про улюблену відеогру. Коли я питала в доньки, що для неї найприємніше у світі, вона сказала: «коли можна говорити про те, що мені цікаво».
Інтересів зазвичай небагато, але вони глибокі та стійкі. Зацікавитися вашими інтересами він навряд чи зможе, хіба що пощастить. Тому краще не чекати тут рівності: ви будете намагатися захоплюватися його інтересами, а у відповідь у кращому випадку отримаєте ввічливі запитання про те, що подобається вам, але це не викличе в нього вогника в очах. Ви даватимете емоційну підтримку, але у відповідь такої не отримаєте.
Усе, що стосується передбачення і розуміння натяків – можна закрити як тему. Це *disability* саме тому, що змінене фізичне «прошивання», яке дозволяє правильно трактувати і робити очікувані висновки із соціальних ситуацій. Метафорично – це сліпота у сфері «від мене очікують». Сліпий може чудово вивчити всю свою квартиру навпомацки, але в будь-якій новій квартирі він знову буде сліпим. Тому ситуації, у яких потрібно вчити й пояснювати, що робити, будуть стільки, скільки виникатимуть нові ситуації. Ви впали – а він стоїть і дивиться, бо немає алгоритму: «кинутися допомагати?», «спитати, чи не забилася?», «спершу оцінити, яка потрібна допомога?», «покликати когось?». Це часто приймають за відсутність емпатії, але це не так. Йому може бути жахливо від того, що вам боляче, але в нього відсутній «зір» у сфері природного формування соціальних навичок. У нього інакше працює та частина нервової системи, яка в нас відповідає за соціальні навички. Ми навіть не помічаємо, як вона діє: дитина росте, повторює за іншими, спостерігає за іншими, і паралельно «на автопілоті» формується величезна операційна система, яка підказує навіть без усвідомлення: «він чимось роздратований», «схоже, нам час іти», «вона йому подобається». Ми зчитуємо, аналізуємо й підлаштовуємося під безліч дрібної невербаліки, вчимося розуміти натяки, приховані послання, подвійні сенси й таке інше. А в них ця система працює гірше. Тому навіть у дуже адаптованих людей траплятимуться нові ситуації, де він не розумітиме, що «мав би робити будь-який нормальний чоловік».
Ще під «відсутністю емпатії» часто ховається надмірна емпатія, надмірна чутливість до чужих емоцій (які лякають, і тому від них треба ховатися, інакше вони зруйнують). Це приблизно таке завмирання, як коли ви раптом застали істерику незнайомої людини. Зрозуміло, що у вас не істерика, ви просто засмутилися, але для їхньої підвищеної чутливості це за рівнем напруги – істерика, причому незрозуміла й страшна. Тому – завмирання або втеча.
Така чутливість – не тільки до емоцій. Сенсорні порушення різних форматів – теж одна з труднощів. Наче сигнали збиті. Неправильні сигнали неправильно зчитуються чи не зчитуються, неправильно обробляються – і це призводить до неправильних висновків. Моя донька, наприклад, неправильно зчитує сигнали холоду, голоду, багатьох сенсорних впливів. Датчики «барахлять», як у машині з поламаним датчиком пального і температури двигуна та без фар. Тому у стосунках аспергер може бути як та машина – датчики барахлять, машина їде як уміє. За натурою тривожні і чутливі – як танк.
Рідко кого з цих прекрасних, чутливих, неземних дітей виховували в абілітації та теплі так, щоб вони сформували хороші адаптивні стратегії, розуміли і не соромилися себе. У більшості випадків такої привілеї в них не було, а був досвід: «ти дивний», «ти хворий», «ти ненормальний», «ти що, не розумієш», «ти що, тупий». А це величезний запас провини і сорому, які підніматимуться щоразу, коли він «знову не зрозумів». А за цим почуттям сорому йтиме будь-який із можливих захистів: вихід із контакту, агресія, завмирання, втеча у свою мушлю.
Звісно, це дуже усереднена картина, спектр надзвичайно широкий, а поверх спектра накладаються ще й наслідки токсичного виховання. Не всі холодні й відсторонені чоловіки – у спектрі, і не всі люди в спектрі – відсторонені. Я ніжно люблю свою «аспідочку» вдома, хоч абілітація – це нескінченна робота. Тому мій опис зроблений з любов’ю і для того, щоб допомогти зрозуміти й відчути цю іншість ізсередини. Без оцінок і штампів, серцем.
Але попри всю мою натренованість я не піду у стосунки з чоловіком-аспергером, хоча розумію та говорю його мовою в найширшому сенсі. Тому що навіть якщо я розумію та вмію дати по його потребах, я не можу отримати у стосунках по своїх потребах – спонтанності, емоцій, ризику, багатьох інших речей, які потрібні мені. Тому мій опис – аж ніяк не заклик «терпіти, бо він не винен». Швидше – «зрозуміти, що це не “вас не люблять”, і це не черствість. Це просто інша людяність, не дуже звична. Іншою мовою».
No Comments