Про те як формується співзалежність. Як в нас утворюються рейки для потрапляння у співзалежні, нездорові, токсичні стосунки?
Якщо оперувати термінологією схематерапії, у нас є 5 базових емоційних потреб. Коли ми діти, їх спочатку задовольняють наші батьки, а потім вже ми самі. Пощастило тим, кому батьки ці потреби задовольняли, і він навчився давати собі те, що необхідно. Але нажаль таких небагато.
Ось ці потреби:
- у близькості (мати близьких людей, довіряти, любити, бути улюбленим, прийнятим, отримувати допомогу, тепло, підтримку);
- у автономії (відчувати впевненість, самостійність, компетентність, справлятися);
- у спонтанності та грі (відчувати свободу, творити, відкривати нове, переживати безтурботність і легкість);
- у кордонах (здатність регулювати себе, слідувати своїм намірам, мати особистий простір, говорити “ні”);
- у свободі вираження своїх думок і почуттів (говорити про те, що турбує, показувати справжні почуття, бути собою, дбати про свої інтереси).
Коли батьки НЕ дають дитині це все, а натомість гіперопікують, шантажують, лякають, соромлять, карають, ігнорують, лізуть, душать тривогою, маніпулюють, не поважають і так далі — її потреби не задовольняються, і накопичується болісний, життєвий дефіцит. Це як постійний голод.
Дефіцит близькості призводить до того, що будь-хто, хто проявляє турботу, стає цінністю, яку не можна втратити. З’являється прив’язаність до стосунків, страх самотності, страх залишитися.
Дефіцит автономії веде до того, що хочеться постійно бути поруч з кимось сильним, немає відчуття, що сам впораєшся із життям в принципі, немає впевненості у своїх рішеннях, немає права голосу.
Дефіцит спонтанності веде до того, що все життя перетворюється на низку обов’язків і переконання, що “треба тягти лямку”, втрачається можливість закохуватися, творчо підходити до життя, виникає в’язниця “треба”.
Дефіцит кордонів веде до того, що чужі втручання здаються нормою, рішучість швидко згасає, немає сил витримувати дані обіцянки, є толерантність до втручання і навіть насильства, не виникає захисту, відторгнення.
Дефіцит права виражати себе створює мега-турботливих людей, які підлаштовуються під потреби і образи інших, втрачається право робити щось для себе, довіра до своєї думки, з’являється страх образити, залишити без уваги, страх бути егоїстичним.
Партнерів ми зазвичай вибираємо інтуїтивно, по суті “дитячими надіями”. Дитина вибирає знайоме, і дитина вибирає те, чого хочеться найбільше — голодом.
Тому найчастіше партнери будуть трохи нагадувати дитячий досвід у різних комбінаціях — тобто вони будуть бити в ті ж болісні точки, недодавати те ж саме. По суті це — продовження історії з батьками.
Дитині як би потрібно насититися всім цим і вийти в світ — стати дорослим. Дорослий — це той, хто вміє себе забезпечити і прокормити: заробити на життя, організувати їжу і сон, подбати про дах над головою. І подбати про свої емоційні потреби: знаходити способи бути в близькості, реалізовувати самостійність, відпочивати і творити, регулювати себе і захищатися, висловлювати свої справжні думки і почуття.
Якщо батьки не дали йому і не показали, як це робити, то він як би голодний, немає сил для психологічної дорослості. Він сам не може, не знає як. І вбудовується в такий же симбіоз з партнером, як був з батьками — “голодний – той,що дає подачки” . Партнер часто реалізує те ж саме. Двоє голодних виснажують одне одного, ніколи не насичуючись. Співзалежність.
No Comments