Фейсбук постійно нагадує мені про наше життя з моєю Бішею, про всі ті моменти, які закарбувались у мені в душі та пам’яті, їх набагато більше ніж спогадів у соціальній мережі, більше ніж зроблених фото. І тому сьогодні хочу поговорити про щось дуже особисте, те, що пережив кожен, хто впустив у свій дім та серце собаку.
Я, як психоаналітичний терапевт, постійно розмірковую над тим, що рухає людьми, які зв’язки та яким чином ми їх будуємо. Декілька місяців тому мені довелось сказати до побачення своїй собаці, з якою я провела останні 5 років свого життя. В якому було багато буремних та трагічних моментів. Я занурилась у вир думок про цей неймовірний зв’язок між нами, людьми, та нашими чотирилапими, а також про те, як пережити біль прощання.
Собаки: чому вони стають сенсом нашого життя?
Безумовна любов – це вся правда про собак. Собаки дарують нам таку чисту, безкорисливу любов і прийняття, які годі й шукати в людських стосунках. Вони не тримають зла, прощають нам усе, як ніхто інший. Наприклад, я закінчую працювати, виходжу у вітальні, а Біша вже чекає на мене і виляє хвостом, це просто взірець чистих радощів. Якщо подумати і пригадати, то так можуть радіти хіба, що маленькі діти. І, собаки, на відміну на людей, не тримають образи. Кожен собачник пригадає моменти, коли собака не ображався, а людина могла б, ще й як.
Вони нас розуміють, навіть без слів. Собаки дивовижно тонко відчувають наш стан, ніби знають, чого ми хочемо, ще до того, як ми самі це усвідомимо. Вони вміють “читати” мову тіла, налаштовані на наше несвідоме, відчувають, коли нам потрібне тепло, а коли усамітнення. Науково доведено, що собаки чудово зчитують мову тіла. Собаки залежать від нас, тому надзвичайно чутливі до найменших змін у виразі обличчя, тоні голосу, позі. Тож не дивно, що ми відчуваємо себе зрозумілими поруч з ними.
Замість дітей, замість друзів
Для багатьох собаки стають такою собі “заміною дітей”, адже вони залишаються залежними і незмінними, на відміну від наших власних дітей, які дорослішають. Часто ми проявляємо до них ті ж почуття, що й до дітей: купуємо найкращу їжу та найдорожче екіпірування, не шкодуємо грошей на ветеринара, витрачаємо гроші на різноманітні смаколики. Або навпаки, наші страхи та бажання можуть впливати на їхню поведінку. Люди, що живуть у страху, виховують таких же наляканих собак; домінантні люди борються за контроль; жорстокі люди травмують своїх собак. Це, звісно, узагальнення, але собаки часто стають нарцисичним продовженням свого господаря, іноді навіть зовні схожі на нього.
Крім того, собаки потребують турботи, що дозволяє нам виразити своє глибинне прагнення бути об’єктом такої ж турботи. Собаки також ідеальні компаньйони, вони завжди поруч і не підуть від нас, що є дуже важливим для людей, які бояться бути покинутими. Дослідження показали, що люди вважають свої стосунки з тваринами стабільнішими та безпечнішими, ніж з іншими людьми.
Біша була для мене величезною емоційною підтримкою в перші місяці вимушеної еміграції на початку повномасштабного вторгнення. Собаки зменшують почуття самотності та дарують відчуття сенсу – заради них є чому вставати вранці. І найголовніше: їм простіше довіряти – вони ніколи не засудять і не видадуть наших секретів.
Віддзеркалення нас самих
Собаки – це ідеальне полотно для наших проекцій та ідентифікацій. Ми легко наділяємо їх людськими якостями, приписуємо емоції, які самі можемо витісняти або яких прагнемо. Мій власний образ Біши як істоти з почуттям власної гідності та емоційно включеної, ймовірно, був обумовлений моєю психологією не менше, ніж її реальною поведінкою. Те, як людина обирає та дресирує свою собаку, також багато говорить про її психологічні потреби. Сила зв’язку залежить від взаємодії особистості господаря та темпераменту тварини.
Спільні моменти, що зближують
Собаки стають свідками та учасниками як нашої повсякденної рутини, так і значущих подій у житті. Життя відповідального власника собаки вибудовується навколо розкладу прогулянок та годування. Прогулянка – це особливий ритуал, який стає константою в житті, дарує відчуття стабільності та безпеки у важкі моменти і привід для подяки в щасливі. Це спільне переживання всіх сторін життя, мабуть, порівнянне лише зі стосунками між матір’ю та немовлям, де спільна регуляція емоцій стає основою прихильності.
Цілющі дотики
Гладити собаку – це тактильне задоволення! Відомо, що це знижує рівень стресу, покращує психічне здоров’я і навіть допомагає при відновленні після раку. Це може викликати стан, схожий на медитацію. Тому собак часто навчають як терапевтичних тварин, яких пускають у лікарні та будинки престарілих – настільки потужний ефект має дотик.
Бути “тут і зараз”
Собаки нагадують про важливість сьогодення, дають можливість практикувати усвідомленість. Психоаналітики багато писали про користь присутності “тут і зараз”, а собаки живуть саме так – повністю занурені в момент. Спостерігати за собакою – це як медитація, яка заражає спокоєм і присутністю. Спілкування з Фейденом не тільки допомагало мені знижувати стрес, а й вчило просто бути.
Чому вчать собаки
Сила невербального. Собаки вчать цінувати невербальне спілкування. Слова важливі, але не є обов’язковими. Іноді краще мовчати з пацієнтом, який плаче, співпереживати йому, не поспішаючи щось пояснювати. Важливо спостерігати, як людина знаходиться в кімнаті, а не тільки те, що вона говорить. Життя з собакою розвинуло у мене здатність бачити найдрібніші зміни в тілесній експресії, і тепер я помічаю ці нюанси в людях.
Як прийняти втрату пухнастого члена сім’ї?
На жаль, собаки не безсмертні. У них коротке життя, і кожен, хто вирішив жити поруч з собакою, повинен бути готовий до її смерті. Майже напевно власнику доведеться приймати рішення про евтаназію, що викликає потужні і складні почуття: безпорадність, провину, агресію.
Але продовжувати собаці життя “за будь-яку ціну”, навіть коли вже немає гідної якості життя, – це часто нездатність бачити в ній окрему істоту з іншими потребами. Справжня любов до собаки – це готовність відпустити, поставити її потреби вище своїх.
І хоча я розуміла останні місяці, що скоро мені доведеться приймати важке рішення про евтаназію, цей момент був приголомшливим, до нього не можливо бути готовим. Ми з родиною пестили Бішу в її останні хвилини, тримали за лапу, говорили з нею, що вона найкраща собака у нашому житті. Я безмежно вдячна лікарці, яка перед тим як вводити останні ліки прошепотіла «Schlaf gut».
Я продовжую сумувати за нею, мені не вистачає рутини собачника, обіймів, лаю та багато чого про що я написала вище. Але я безмежно вдячна їй і навіть її смерть чогось мене навчила – прихильності, відпусканню і горю.
Цей текст також про сумування та намагання знайти відповіді, хоча я знаю, що не на всі питання вони є. Тому що любов між людиною і собакою не вимагає ніяких пояснень.
No Comments