Hавіщо мені партнер, який не задовольняє мої потреби?

18 Березень, 2024

Чудове запитання. Давайте тоді прояснимо, що таке потреби.

  1. Базові: їжа, сон, безпека –

так, мабуть, не варто жити з людиною, яка морить вас голодом або наражає на небезпеку, і в цьому наша відповідальність за наше життя.

  1. Вподобання.

Існує мільйон співпадінь і розбіжностей, за якими ми обираємо чи не обираємо людей. Один любить прохолоду в домі, інший тепло, один – сова, інший – жайворонок, один любить галасливі вечірки, інший – посидіти з книжкою, один веган, інший – м’ясоїд, одному треба постійно все обговорювати, інший вважає за краще переварювати події наодинці з собою, в одного – високе лібідо, в іншого – низьке. Це наші смаки, звички, особливості – і звісно ми всі так обираємо собі партнера. Я інтроверт і збожеволію, якщо людина зі мною буде постійно розмовляти і дзвонити десять разів на день з різних приводів – і це не про тривожність, а про неспівпадіння стилів життя. Я ніколи не стану зустрічатись із зожниками або моралізаторами, а вони – зі мною, слава богу. Це про потребу висловлювати свої бажання і втілювати їх у життя. Виконувати партнер їх не зобов’язаний, проте, напевно, варто обирати таких, з якими ми співпадаємо, просто заради власного комфорту. Мова кохання – сюди ж. Збіг стилів життя.

Але все-таки, говорячи про потреби, ми маємо на увазі (я в усякому разі) не будь-яку смакову/стилістичну перевагу, а 

  1. Базові емоційні потреби.

Є потреба в близькості та прив’язаності: у тому, щоб перебувати у безпечних, довірчих стосунках із людиною, яка нас бачить і приймає. Ця потреба не визначає, що “це має проявлятися у 10 дзвінках на день”. Те, ЯК два партнери реалізують цю потребу – абсолютно індивідуально, тут йдеться вже про стиль життя.

Так само як і з дітьми: у дитини є потреба в теплому ставленні мами, а не в 10 машинках, які необхідно негайно купити.

Тепер повернемося назад до стилів прив’язаності.

Прив’язаності – і тривожна, і та, що уникає, – це травматичні реакції на близькість.

Тривожний прагне постійного підтвердження стосунків і своєї значущості в них, оптика травми трактує віддалення як “я не потрібен”, і викликає тривогу.

Той, хто уникає, потребує постійного підтвердження своєї незалежності, оптика травми трактує запит на зближення як “я потраплю в залежність”, і викликає тривогу.

І те, й інше – це голод травми прив’язаності, запит травми прив’язаності, а не базова емоційна потреба. Немає базової емоційної потреби “постійно говорити мені компліменти”. Є потреба бути прийнятим.

Now, величезна кількість людей з обох боків вважають голос травми своєю базовою потребою, і шукають тих, хто допоможе цю травму нагодувати. Це їхній вибір.

Існують ті, хто травму бачить, і він розуміє, що це не здорОво: “партнер не пише день, а я вже впевнена, що мене кинули”, або “партнер запропонував переночувати, а я вже впевнена, що мене тягнуть заміж”. І те, й інше – тригерні реакції.

А що, коли поведінка людини у стосунках – це не травма, а маніпуляція, гра в “ближче-далі”?

В продовження статті про те, як будувати стосунки з тими, хто уникає, я вирішила написати, як можна відрізнити людину з уникаючою прив’язаністю від того, хто навмисно маніпулює недоступністю.

Мені тут вбачаються кілька моментів:

  1. ВИСЛОВЛЕННЯ ПОЧУТТІВ

Прив’язаність, що уникає, не означає відсутність любові або симпатії. Для мене не становить жодних проблем прямо сказати людині, що вона мені подобається, але я фізично не уявляю, як можна сказати “кохаю” за місяць знайомства, – ти ж зовсім не знаєш людину. Для мене до близькості – не стрибок через канаву, а багато миль маленькими кроками. Мені потрібно багато місяців, може, рік, до “кохаю”.  Тому допоки я не готова, я уникатиму цих розмов, з’ясувань і зізнань. Але уникати я буду не почуття, а необхідності брехати.

А маніпулятори “подобивайся мене неприступного(у)” – навпаки, не уникатимуть. Вони викликатимуть і підтримуватимуть усі ці нескінченні розмови про почуття, щоб зафіксувати іншого в позиції “йому потрібніше”, і вже звідти гратися в “ох наздоганяйте мене, наздоганяйте”.

  1. DRAMA (вона ж – “іспанські пристрасті”)

Я погано переношу драми, всі ці з’ясування почуттів, мені дуже дискомфортно це все. Ви ніколи не побачите, як я емоційно з’ясовую, що ж у нас за стосунки. Коли мені дискомфортно, я віддаляюся і спостерігаю. Той, хто маніпулює, грає в гойдалки. Він не терпить рівності. Він не “рівний, відсторонений, спокійний, доброзичливий, зайнятий своєю справою” (саме так поводяться дорослі порядні люди з типом прив’язаності, що уникає) – ні, він всіляко “тягне” жертву в емоції, а щойно витягне, то обдає холодом, примушує відчувати себе винуватою. Якщо ж жертва розумніша і не бере наживку, гравець береться наздоганяти, з’ясовувати.

  1. МЕЖІ

Я готова витрачати час на те, щоб пояснити, що мені “занадто швидко”, “стільки спілкування не потрібно”, “я відповідаю не одразу”, “я не люблю листування і дзвінки”. Тому що не люблю напівфабрикати, тому що не хочу похапцем, тому що мені потрібен час… Я кажу словами через рот: “Я щось у розібраному стані, мені потрібно трішечки помовчати” – щоб мені дали простір. Тобто я позначаю межі, готова себе прояснити (але не готова виправдовуватися).

Маніпулятори, якраз, розгойдують емоції, тому вони зникатимуть без попередження, “здогадайся, на що я образилася”, спочатку даватимуть тепло, потім відбиратимуть його,

Тобто, за зовнішньої схожості, людина з прив’язаністю, що уникає, має внутрішньо зовсім інший вектор: вона уникає інтенсивної, тривожної емоційності.

А маніпулятор – її годує.

Якщо двоє хочуть вийти з травми, то у стосунках вони прагнуть зрозуміти іншого, і це лікує. Я бачу, що його запит на контакт – це не спроба посадити мене під замок, це не загрожує мені. І тому, замість відморожування, я починаю йти на контакт. Він бачить, що моє мовчання – це не “їй на мене начхати”, а необхідність побути наодинці з собою, і він дає мені цю можливість, не перебуваючи у тривозі. Я бачу його зусилля і йду назустріч, тому що контакт перестає бути небезпечним. Він бачить мої зусилля і йде назустріч, даючи мені більше простору, тому що моя окремість перестає бути небезпечною. І ми обидва поступово стаємо тими самими людьми з надійною прив’язаністю і дбайливою турботою про потреби іншого.

Ну або не стаємо, бо вважаємо голод травми своєю потребою, і шукаємо того, хто буде цей ненажерливий голод годувати, так і не дійшовши до потреби, яка ховається за цією тривогою.

No Comments

Leave a Reply

Про нас

Freemynd Це прості та доступні інструменти життєстійкості та психологічна підтримка тих, хто проживає складні зміни.
Продукти психологічної самодопомоги

Допомагаючі фахівці

Спільноти

Останні дописи