Чи має копія предмета таку ж цінність, як оригінал? Як емоції впливають на наші рішення? Чи зможемо ми сприймати копії так само, як оригінали?
За що я ніжно люблю соціальні експерименти, так це за необмежені можливості (безкарно знущатися) залучати до занять нісенітницею велику кількість людей.
Давайте і ми задумаємося сьогодні про неймовірно важливі речі.
- Уявіть, що існує чудо-машина, здатна створити точну копію абсолютно чого завгодно. І навіть краще. Наприклад, кладете в ящик стару-потертую-зіпсовану річ, а з іншого дістаєте точно таку ж, тільки нову. Так от. Якщо покласти туди дорогий вашому серцю предмет, наприклад, старовинний бабусин перстень, батьківський годинники, подарунок коханої людини тощо, чи буде копія (або покращена копія) для вас такою ж цінною, як оригінал?
- А якщо клонувати вашого домашнього улюбленця зі збереженням усіх зовнішніх ознак і характеру, ви погодитеся забрати собі копію? Або якщо копія, до того ж, буде позбавлена всіх недоліків «оригінала», які завдають вам суттєвих незручностей — не псуватиме меблі, не будитиме вас посеред ночі, не хворітиме, чи віддасте ви їй перевагу?
- Копія (повторюся, точна, до молекули) золотого злитка матиме таку ж вартість, що й оригінал?
- Чи зіпсує вам апетит знання, що посуд, яким сервірований стіл, колись належав серійному вбивці чи маніяку-педофілу?
- Якщо під час гри в дартс на мішень повісити фотографію вашої дитини, це якось вплине на вашу точність?
Дуже сподіваюсь, що каверзні питання дещо збудоражили ваше мислення, а тепер розповім, звідки вони взялися і навіщо.
Експериментом з «копіювальною машиною» займалися співробітники Єльського університету Пол Блум і Брюс Худ. Оскільки дорослі люди схильні до упереджень, вирішили обманювати бутафорською машиною дітей, віком від трьох до шести років. Їм пропонували копіювати як безособові предмети, на кшталт срібних ложок, так і ті, до яких у них було особливе ставлення — улюблену іграшку (нові копії були заздалегідь закуплені) або живого хом’яка (бралися однакові зовні особини з одного виводка).
Абсолютна більшість дітей не визначала різницю в цінності незначних для них предметів; деякі навіть надавали перевагу копіям, оскільки це був кумедний результат «магічного експерименту». Але що стосується улюбленої іграшки чи живої істоти, то далеко не всі погодилися навіть провести процедуру копіювання. І категорично відмовлялися замінювати старі улюблені іграшки на такі ж нові, а щодо хом’яків стверджували, що копія — це бездушна оболонка, а не точно такий же товариш.
Результати експерименту показали, що ми з раннього дитинства наділяємо предмети певними метафізичними сутностями, особливостями, яких у реальності, у фізичному всесвіті, не існує. І ця риса властива навіть найскептичнішим і найраціональнішим людям (в тій чи іншій мірі).
Вчений з Пенсильванського університету Пол Розін з колегами також вирішили цікаво провести час (ви вже менше любите свою роботу?) і попросили учасників експерименту принести фотографії близьких людей, які потім були прикріплені до мішеней, куди потрібно було кидати дротики. Як можна здогадатися, це значно ускладнило попадання в ціль, хоча, якщо міркувати логічно — що може статися з людиною, якщо постраждає її фото? (із інтернет-мема: зроблю ляльку вуду самого себе, почешу їй спинку і покладу спати).
Таке наділення речей містичними властивостями та зв’язками називається логічною помилкою відрази або контактною евристикою. Чому наше мислення так діє, до кінця не вивчили, одна з версій — знання про перенесення інфекцій шляхом дотику, таким чином мозок пов’язує невидиме і незрозуміле (мікроби, бактерії) з їх носієм і формує захисну реакцію — страх.
Швейцарський письменник Рольф Добеллі, автор книги «Територія ілюзій: які помилки роблять розумні люди», любить ставити своїй аудиторії питання: «Ви б одягли свіжевипраний светр, який колись носив Адольф Гітлер?».
Очевидно, що навіть якщо ви принципово погодитеся на цю авантюру, яким би ви не були циником, все ж таки відчуєте емоції, відмінні від тих, що виникли б під час примірки звичайної магазинної речі.
Інший забавний приклад з його книги — вечеря з бокалами Саддама Хусейна. Військовий кореспондент забрала їх собі в якості трофея і сервірувала свій святковий стіл. Одна гостя, дізнавшись їхню історію, з відразою виплюнула вино. Добеллі, будучи вправним тролем, поцікавився, чи задумувалася вона коли-небудь про те, скільки молекул повітря, які вже побували в легких Хусейна, вона вдихає за раз? Відповідь — приблизно мільярд.
А якщо точно, то ще страшніше: згідно з числом Авогадро, в 1 м³ повітря міститься приблизно 2,7 × 10²⁵ молекул. Тоді в 1 літрі — 2,7 × 10²² молекул. В середньому ми пропускаємо через легені приблизно 7 л повітря за хвилину (приблизно 1 л за вдих), або 3700 м³ на рік. Саддам Хусейн «використав» за своє життя 260 000 м³ повітря. Припустимо, що приблизно 10% з цього обсягу він пропустив через себе неодноразово, тоді в атмосфері залишаються 230 000 м³ «зараженого Саддамом» повітря. 6,2 × 10³⁰ молекул пройшли через легені Саддама, і тепер вони розсіяні в атмосфері. Концентрація цих молекул в атмосфері становить 6,2 × 10⁻¹⁴. Це 1,7 мільярда «заражених Саддамом» молекул на вдих.
Живіть тепер з цим.
No Comments