“В ситуаціях стресу, трагедії, жаху, тривоги я не емоціоную. Я стаю твердою, як камінь. Емоції застигли. На мене можна покластися. Але коли комусь поруч потрібна моя емоційність, я одразу стаю ‘нечутливою’. Вважаю це однією з багатьох несправедливостей світу.” Ольга Нечаєва про складнощі неемоційних людей.
Є така риса, частіше у чоловіків, у всіх, кого виховували (або кого зробило життя) бійцями. У мене вона теж є.
В ситуаціях стресу, трагедії, жаху, тривоги я не емоціоную. Я стаю твердою, як камінь. Емоції застигають. Усі думки, рухи, процеси пришвидшуються, щекочуть під колінами в готовності. Я вся – готовність до реакції, вся – потенційна сила, вся – мета.
Я перетворююсь на чисту, дистильовану дію.
“Криголам”, – поважливо казав колишній чоловік.
“Боєць”, – закохано казав батько.
“Бритва”, – говорила подруга.
На мене можна покластися. Я дієва, наполеглива, активна і смілива людина. Я витримаю в будь-якій ситуації, я не ламаюсь, не маю нервових зривів, мене не потрібно рятувати, я врятую себе сама і ще когось, якщо потрібно. Діти кажуть: “Коли ти їдеш, а ми залишаємося з татом, весь час здається, що щось піде не так. А коли ти поруч – ми точно знаємо, що все буде добре. Одразу стає спокійно”.
За мною як за кам’яною стіною.
І це властивість кам’яної стіни: вона витримує, але для того, щоб витримувати, вона зроблена з каменю, а не з пластиліну.
Зворотньою стороною того, що на мене можна розраховувати, що я не впаду в емоційний штопор, не зірвуся, не влаштую дитячу істерію, є те, що мені складно і не властиво бурно емоціонувати. Я просто не для цього.
Я навчилася за довге життя проявляти соціально схвалювані речі, вчасно зображати щось типу обіймів і говорити потрібні теплі слова співчуття. Але я не можу зливатися в яскравих емоціях, я просто не вмію цього.
Я відчуваю однією з несправедливостей світу (їх багато, у кожного своя), що коли потрібна твердість, зібраність, дія – всі тебе потребують і ти виявляєшся корисною. А коли потрібна емоційність – ти одразу “нечутлива”.
Цю коронну фразу: “як пояснити чоловікові, що не потрібно вирішувати мої проблеми чи рятувати мене, потрібно просто поспівчувати” – я чула по відношенню до себе від власної доньки не раз.
Коли їй не вистачає емоційного контакту, вона починає мене мучити скаргами на те, що в її житті не так. І дуже злиться, звісно, якщо я пропоную їй, що потрібно зробити, щоб стало “так”.
Їй не потрібні мої поради, їй потрібно, щоб я перестала бути кам’яною стіною, а стала живою мамою, поплакала з нею, засмутилася з нею, розділила її почуття. І я, розуміючи це, де можу і коли можу, намагаюся це давати.
Але буває так, що я сама під атакою, що я сама витримую те, що ледве тримаю, і тоді моя стіна кам’яна і тверда, і я не можу дати їй те, що їй потрібно. Не можу емоціонувати.
Я кілька разів ловила себе на люті, бо витягування мене на емоції в цей момент я відчуваю як насильство над собою. І злість, яка підіймається в мені, підіймається у відповідь на це насильство.
Але це моя власна донька, яку я дуже люблю і якій хочу, наскільки можливо, давати емоційний контакт. Тому я “працюю над собою”. Мені допомагає:
- розуміння цього механізму. І поки я в силах, давати ось це “ох який жах, мені так шкода, бідна моя” скільки можу, вперед і превентивно.
- коли піднімається злість, я кажу собі: “Оля, перевантажена, відпочинок”. Даю сама собі тепло, розслаблення, своїми способами саморегулююсь.
- якщо трапляється криза, коли їй потрібен від мене емоційний контакт прямо зараз, а я тут вивожу стільки, що якщо піду в емоції, я просто зірвуся, я кажу: “Люба моя, я розумію, що тобі зараз дуже потрібно, щоб я тебе обійняла і поспівчувала, але пробач мені, я не можу, чесно не можу, у мене зараз немає сил на емоції, я не можу дати тобі те, що тобі так потрібно, вибач мене”.
Іноді в цьому щирому вибаченні вона отримує той самий контакт, в якому потребує, а я – вивільнення частини напруження.
Ще одним бонусом цього устрою (крім кам’яної стіни) є те, що я прекрасно розумію чоловіків. Як це – не мати можливості дати емоційність, коли з тебе її витягують кліщами.
І замість образи на неемоційних бяк я відчуваю ніжність.
No Comments