“Валяєвська” рольова гра, що виникла багато років тому – “я буду дівчинкою-берегинею атмосфери в домі, в гарній сукні й чарівно-слабкою, і це надихне чоловіка повністю мене утримувати й забезпечувати” – так само, як і її зворотний варіант “не можна бути сильною і незалежною, бо тоді чоловік сяде на шию й звісить ніжки”, виявляється, досі умовно актуальні. Це багато в чому маятник “жінки, які втомилися тягнути все на собі” (в Америці – після війни, у нас – після 90-х).
Але мене цікавить внутрішній світ. Що за цим стоїть?
Надія, що хтось візьме на себе всі тривоги
Позиція залежності, природна для маленької дитини, є неприродною для дорослого. Тому тривога в ній не зникне. Тривога – це сигнал небезпеки. Коли ми сильно залежимо від іншої людини, це за замовчуванням небезпечна позиція, адже навіть найкращий і найнадійніший – смертний. Тут мозок не обдуриш, певний рівень тривоги завжди буде, як у будь-якій ситуації втрати контролю.
Відсутність дитинства
Відсутність позитивного досвіду, коли ти міг бути маленьким і слабким, покластися на сильного й безпечного дорослого, який тебе захистить, – це великий дитячий біль, дефіцит, рана дівчинки, якій не дали бути дівчинкою. Це запит нашої дитячої частини, її непрожите.
Але тут і зараз я, доросла, можу це усвідомлювати й з усією ніжністю та співчуттям до тієї дівчинки дозволяти їй проживати почуття безпеки, захищеності, довіри, наївності, легкості і гри. Це не функція великого й сильного чоловіка – дати нам досвід дитинства. Це власний дозвіл: чи дозволяю я собі ділитися вразливістю, говорити чи робити якісь дурниці? Важливо самій боротися з соромом проявляти вразливість, це про співчуття і визнання болю дитини всередині, яка була позбавлена досвіду бути дитиною.
Коли дівчинка оплаче втрачене дитинство, вона може перестати хотіти бути дитиною. Але поки всередині голодний до співчуття й дитячості внутрішній малюк, для нього дорослішання й дорослість – це все ще батіг. Це особиста історія, про співчуття до себе, про горювання за дитинством.
Відсутність права на турботу про себе
Є базові емоційні потреби – у грі, спонтанності, новизні, у праві відкрито виражати свої почуття й бажання. Тут живе творчість, флірт, усі прекрасні дурниці світу, романтика, захопленість, здивування – усе добре дитяче проявлення. Тут же живе лінь, вільний час, відпочинок, вибір балувати себе.
Більшість із нас із дитинства мають заборони на це: бути дурненькою, незграбною, смішною, наївною. Думати “тільки про себе”. Але це маємо дозволити собі ми самі, а не чоловік. Я номінально “сильна жінка”, але я намагаюся дозволяти собі творити дурниці, спокушати, бути спонтанною, сміятися над собою, влаштовувати у своєму житті захопливу регулярну “дику” пригоду, відпочивати, лінуватися, носити сукні й ходити вприсядки. Це не заважає мені керувати бізнесами і бути напрочуд відповідальною і дорослою людиною. Просто бути “дівчинкою” мені теж можна.
Страх, що якщо я буду сильною й повноцінною, “чоловік сяде на шию й звісить ніжки”
Наприклад, я – доросла активна людина, яка з 16 років самостійна і не звикла від когось залежати. Коли поряд зі мною такий самий партнер, я ним захоплююся, але сама зовсім не хочу сидіти вдома й дивитися телевізор. Мені це нудно. Так само я не уявляю, щоб мій чоловік, у якого енергія сильніша за мою, раптом засів удома й почав дивитися телевізор лише тому, що я керую кількома бізнесами.
Так, я знаю чоловіків, які залюбки скинули б із себе всю відповідальність і засіли б удома. Вони мають певні риси, які я назвала б “відсутністю дорослої ініціації”. Вони не подорослішали, не пройшли переломний момент “я у цьому світі один, я за себе, я буду рити землю, бо це моє життя і моя сім’я”. Вони всередині – досі не сепаровані діти. Вони спочатку шукають нову маму, приблизно так, як жінка в цій моделі шукає тата.
Вони і в інших сферах поводяться як діти:
- легко піддаються тиску, терплять, зітхають, ображаються, але роблять, що від них вимагають;
- чіпляються за стосунки, готові поступитися собою, догоджають;
- не мають окремого життя, сильних інтересів і захоплень, якими не готові поступитися;
- з жінкою поводяться як підліток із батьком: ображаються, грюкають дверима, роблять щось наперекір або навмисне погано, “а ти не просила”, “а ти не казала”, “а чому я маю?”;
- залежать від чужої думки (мами, родичів, начальника, колег), бояться виглядати смішно;
- бояться ухвалювати рішення, їх треба тягнути до рішення, вони з радістю перекладають відповідальність на жінку, щоб потім скаржитися, якщо щось піде не так;
- конкурують із власними дітьми за увагу;
- схильні капітулювати перед труднощами: “тут нічого не вдієш”, “ну що ж поробиш, я нічого не можу”.
Якщо в чоловіка багато таких рис, то так, є великий шанс, що він засяде вдома, щойно з’явиться можливість, бо він не подорослішав, і це загублена дитина в тілі дорослого чоловіка.
Доросла людина:
- має сильні захоплення, цілі, бажання і не готова ними поступатися;
- ухвалює рішення та протестує, якщо на неї тиснуть чи намагаються приймати рішення за неї;
- пройшла життєві випробування й вийшла з іншого боку із “магнітиками”;
- готова бути незручною, але відстоювати себе, свій простір, свої принципи;
- пройшла стадію “хто винен” і вийшла на стадію “що робити”.
Дорослі люди не стають дітьми – дітьми залишаються. Доросла людина не віддасть відповідальність за своє життя.
Бо відповідальність – це свобода.
No Comments